Лідер УНП Юрій Костенко прокоментував на своїй фейсбук-сторінці ситуацію щодо можливості ширкомасштабного вторгнення Росії в Україну та пов’язаних безпекових питань.

Повний текст допису наведено нижче.

Завершення 2021 року та початок 2022 року відбулися під егідою ключової міжнародної теми – бути чи не бути широкомасштабній російській агресії проти України, що загрожувала перерости у ядерну катастрофу для усього світу.

У підсумку цієї теми – практично увесь січень нового року буде присвячений різного рівня міжнародним переговорам та дипломатичним місіям у центрі яких фігуруватимуть вимоги Росії до Заходу щодо зміни світового правопорядку. Не залишається осторонь цього процесу й Україна. І влада знову захотіла прямих переговорів з Владіміром Путіним. Натомість з уст експрезидента Петра Порошенка лунають застереження щодо можливої капітуляції України в результаті таких діянь.

У липні 2019 року я вже нагадував новообраному президенту, якими трагічними наслідками обернулись для України прямі переговори з Росією щодо поділу Чорноморського флоту та ядерної зброї колишнього СРСР (моя стаття «Чорноморський флот, ядерна зброя і окупований Крим. Порада “новоявленим миротворцям”» на «Радіо Свобода», 2019 рік, посилання: https://cutt.ly/PUC3Pe2). Передача Росії української частини ЧФ (а це більше 80% плавзасобів) та місць базування у Криму і призвели до втрати нашої автономії у 2014 році. А вивезення усіх ядерних боєголовок тактичної (близько 3500 одиниць) та стратегічної зброї (майже 2000 одиниць) до Росії без адекватних міжнародно-правових гарантій безпеки дозволило Путіну не лише безкарно здійснювати агресію проти України, але й шантажувати весь демократичних світ ядерним апокаліпсисом.

Отже, ще раз наголошую, жодні угоди укладені Україною з Росією, а їх за перші 20 років незалежності було підписано десятки, ніколи не виконувались. Взяті на себе зобов’язання російська влада «забувала», як тільки завершувався черговий бенкет після зустрічі «Високих Договірних Сторін». Про це також свідчать усі без винятку принципові міждержавні угоди України з Росією, якими Росія гарантувала нам мир і територіальну цілісність. Починаючи від Бєловєжської угоди про розпуск СРСР та утворення СНД в кордонах колишніх республік (грудень 1991 рік), Лісабонського протоколу щодо визнання замість СРСР чотирьох нових власників ядерного арсеналу колишнього Союзу (травень 1992) і закінчуючи Будапештським меморандумом (грудень 1994 рік), яким Росія разом з іншими підписантами гарантувала нам мир, спокій та територіальну цілісність.

І наостанок. Для підтримки ефективності переговорного процесу Заходу з Росією щодо міжнародної безпеки президенту Володимиру Зеленському врешті необхідно зробити те, що так і не спромігся реалізувати його попередник Петро Порошенко. А саме: нарешті визначити юридичний статус Росії, яка воює з Україною вже сьомий рік поспіль. Зробити це потрібно відповідно до Статуту ООН, Конституції та Законів України, згідно з якими Росія з моменту анексії українського Криму – країна-агресор.

А сьогодні за Нормандським форматом та Мінськими угодами Росія – це країна, яка допомагає нам знайти мир у «громадянській війні» на українському Донбасі (моя стаття «”АТО” чи “війна”? Міжнародно-правові наслідки» на «Висновки», 2015 рік, посилання: https://cutt.ly/hUC3AUo).

Отже, українській владі перш ніж пропонувати нові формати переговорів з Росією необхідно здійснити те, чого вимагає міжнародне право, Статут ООН та українські закони.

Бо саме така юридична нікчемність української влади і допомагає Путіну не лише прикривати, але й посилювати свою багаторічну війну проти української державності.