Юрій Костенко: Звірства російського режиму в Україні вже набули незаперечних ознак спланованого геноциду

Нещодавно у Берліні відбулась конференція «Міжнародне право проти геноциду». Як відомо, Конвенція про геноцид (1948 рік) трактує цей злочин як «найбільший злочин» у світі.

Звірства російського режиму в Україні вже набули незаперечних ознак спланованого геноциду. Але це потребує юридичного доведення у міжнародному суді. А тому усі звинувачення мають відповідати найвимогливішим стандартам.

Упродовж останніх місяців юридичний світ чітко пристає до спільної позиції: в Україні геноцид здійснюється не окремими посадовцями, а усією російською державною машиною.

Саме тому глава МЗС Німеччини Тобіас Лінднер у своєму виступі на берлінській конференції заявив, що злочини Росії в Україні повинні кваліфікуватися як геноцид і лише з таким юридичним формулюванням передаватись до міжнародного суду. Учасники конференції – юристи, політики, експерти – це підтримали: за геноцид в Україні мають відповідати не лише високопосадовці на чолі з президентом та міністром оборони, але й уся російська держава.

Але несподівано головною юридичною перепоною позову до міжнародного суду проти Росії за геноцид стала позиція України, а саме українського МЗС (Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine).

Бо, як заявив посол з особливих доручень Антон Кориневич, «Україна бачить своїм пріоритетом індивідуальне переслідування російських політиків, військових і пропагандистів, причетних до геноциду українців», а не саму державу Росію.

На цьому наголошував у своєму виступі в Берліні і очільник МЗС України Дмитро Кулеба (Dmytro Kuleba). Він зазначив, що «попри брутальну спробу Росії стерти українську ідентичність, стерти українську націю з лиця землі» Україна буде «прагнути притягнути російських виконавців геноциду до відповідальності і буде боротися за правосуддя».

Особисто мені, депутату п’ятьох скликань (1990-2012 роки), міністру (1992-1998 роки) та автору книги «Історія ядерного роззброєння України» (2015 рік), чути таку дивну позицію українського МЗС, що суперечить міжнародному праву, доводиться не вперше. Але про це далі.

Сьогодні ж така несподівана заява, коли жертва фактично захищає ката, дивує не лише українців, які мужньо боронять країну від агресора, але й увесь світ. Адже цим самим Україна створює юридичні перепони не лише собі, але й тим країнам, які вже подали свої докази у скоєнні геноциду до міжнародного суду.

Позицію, що суперечить міжнародному праву і національному інтересу, українське МЗС демонструє не вперше. Як відомо, після розпаду СРСР незалежна Україна успадкувала третій за потугою ядерний потенціал світу. Понад 5 тис. боєзарядів стратегічної та тактичної ядерної зброї були не лише гарантом нашого суверенітету та територіальної цілісності, але й вагомою частиною стартового капіталу України, що забезпечував можливість широкомасштабної політичної та військової співпраці із західними партнерами. І не лише щодо руху до без’ядерного світу, але й щодо економічної та фінансової підтримки демократичних реформ.

Наведу лише кілька прикладів у темі ядерного спадку України. За оцінками західних експертів, для знищення лише частини українського стратегічного арсеналу, передбаченого договором СТАРТ-1, необхідно було витратити $6 млрд. Тоді такі кошти були відсутні в бюджеті України (у той час українська економіка переживала гіперінфляцію і доходи держбюджету ледь сягали $10 млрд). З іншого боку, ядерні комплекси – це велика матеріальна цінність.

Наприклад, вартість високозбагаченого урану та плутонію в українських боєголовках оцінювалась в астрономічну для України суму – $100 млрд.

Це і давало Україні можливість масштабної співпраці із Заходом на шляху до без’ядерного статусу, який мав завершуватися повноправним членством у ЄС та НАТО. Цю стратегію було розроблено спеціальною робочою комісією Верховної Ради та закріплено рішеннями українського парламенту.

Зрозуміло, що виконавцем такої політики у першу чергу мав би бути український МЗС.

Але саме МЗС на чолі з тодішнім міністром Анатолієм Зленком, замість забезпечення тісної співпраці із Заходом, стало фактичним провідником російського сценарію ліквідації ядерного арсеналу України, який замість поетапного знищення ядерних боєголовок під міжнародним контролем забезпечував їхню швидку передачу у руки Росії. Це й призвело до колосальних політичних, економічних, фінансових та безпекових втрат України та уможливило сьогоднішню широкомасштабну війну.

Більше подробиць у статті для «Главком» за посиланням: https://cutt.ly/uNB3UIp

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *